Cпецпроекти
Життя на колесах, вино,
хаос і драйв: BRAII про новий альбом
та європейский тур
BRAII – український інді-рок-колектив, що грає рок у його жіночій версії. Вперше про гурт широка аудиторія почула під час нацвідбору на Євробачення-2019, хоча й до цього він мав європейський тур і встигнув створити міні-платівку. А нещодавно BRAII випустив повноформатний лонгплей «Lovely Dark Things», що розповідає про «любов у темних тонах» через нуар-панк. Про все це, а також про маскульт та справжню альтернативу ми поспілкувалися з фронтвумен гурту Оксаною Бризгаловою та саунд-продюсером Олексієм Кривошеєвим.
Про новий альбом
«Lovely Dark Things»
Коли ми працювали над першим мініальбомом «City Of Nothing», то хвилювалися набагато менше, нашу музику тоді ще ніхто не чув, тож ми могли творити вільно, йдучи за імпульсами.

Із «Lovely Dark Things» все було набагато складніше. Над ним ми працювали значно довше та глибше. У ньому більше усвідомленості та відповідальності. Ми розуміли, що на сьогодні про нас є певне враження, нас знають, від нас очікують чогось конкретного. Хотілося не тільки виправдати ці очікування, але й вивести нашу музику на новий рівень. У новій платівці ми не пішли від своєї концепції саунду. Просто більше експерементували, більше аналізували: що залишити, що додати. Мали багато нервів, адже всім було не все одно.
Назва альбому повністю характеризує його наповнення. Це щось темне, відверте та дуже щире. «Lovely Dark Things» – це 10 історій із життя і подорожей, про людей та обставини. Вони транслюють усе, що відбувається або відбувалося з нами.
Про кліп aka мініфільм «Slipping»
Оксана Бризгалова:

Усе почалося зі знайомства з режисером відео Павлом Федоровим, це його перша режисерська робота. Раніше він працював як оператор у проєктах з нашими та зарубіжними артистами. Сам він живе в Сан-Франциско, де ми, власне, і познайомилися. І якось, вже десь після п'ятого келиха вина, ми завели розмову про те, що було б непогано поспівпрацювати.

Тоді він спитав, якою я себе бачу, і я відповіла, що не хочу приміряти жодних образів, а просто хочу бути собою. Відтак ми вирішили зняти розслаблене відео з рок-н-рольним хлопцем у головній ролі. Його зіграв басист «The Gitas» Сел Рамацціні. До моменту зйомок я вже була з ним знайома, і в період, коли ми почали працювати над концепцією нашого нового з Пашею кліпу, я побачила Села уві сні. Тоді я зрозуміла, що саме він має зніматися зі мною. Тим паче, він також живе у США, і труднощів з тим, щоб він доєднався до нашої команди, не було.

Відтак ми почали думати, як же мені взаємодіяти з ним у кліпі. І тут у Паші виникла ідея. Він запропонував, щоб Сел зіграв моє альтер-его. Для мене ця ідея була максимально влучна, адже в мені достатньо багато чоловічих рис характеру.

У нас була дуже крута команада: я, Паша, Сел та друг Села Кейсі, який був нашим водієм, освітлювачем та асистентом з усього на світі. Власне, у відео багато чого було незапланованого: знімаючи, ми блукали якимись страшними пошарпаними місцевостями, ночували в придорожніх мотелях, покоцали орендовану автівку і навіть тікали від копів. Це були суперові рок-н-рольні чотири дні, наповнені пригодами, пристрастю та емоціями.
Про приховані сенси
Оксана Бризгалова:

Мені здається, що творчість не має бути прямолінійною. Образність – це завжди цікаво. Безумовно, у кожній роботі – чи то пісня, чи то відео – ти передаєш певні емоції і закладаєш щось особисте. Але кожен віднайде (або ж не віднайде) у твоєму творі щось своє. Для когось кліп буде просто красивим відеорядом під музику, для когось – історією з глибоким сенсом і сюжетом.

В історії «Slipping» відсилка до альтер-его не була очевидною. І ті, хто подивився відео один раз, можуть цього й не зрозуміти. А для тих, хто передивиться, ця знахідка буде таким собі сюрпризом. Усе ж таки має бути загадка в музиці!

Мені важливо наповнювати пісні сенсом, а не набором слів, що можна доповнити красивими кадрами. А наскільки цей сенс має бути прихований – це, мабуть, вибір кожного артиста.
Мені важливо наповнювати пісні сенсом, а не набором слів, що можна доповнити красивими кадрами.
Про власний стиль
та нішевість
Олексій Кривошеєв:

Для артиста відносити себе до конкретного музичного стилю – безглуздо. Сучасна композиція може містити елементи абсолютно різних жанрів одночасно. Хоча перший альбом ми публікували як інді-рок, EP – як постпанк. Та в будь-якому випадку це все одно рок з його живим гітарним звучанням.

Якось у бесіді між записами треків хтось із команди запропонував назвати нашу музику дарк-попом. Ми тоді подумали, що це гарна ідея. Дарк-поп – популярний стиль, який передбачає чіткість мелодій і зрозумілість посилів, які містять тексти. Нам сподобалася ця ідея, не тому що ми захотіли отримати більшу аудиторію за рахунок такої собі прямолінійної музики. Хоча й у цьому нічого поганого немає: навіть найгеніальніші музиканти, буває, роблять свої найкращі треки з трьох нот.
Незважаючи на те, що ми співаємо англійською, ми не раз чули коментар від європейської аудиторії, що в нас можна простежити пострадянську мелодику. І це їх дуже приваблює! Ми не робимо цього навмисно, це стається природно, бо ми виросли на радянській музиці. І якщо говорити про наш стиль, послуговуючись аналогіями, то BRAII – це ніби PJ Harvey писала б саундтреки до «Брат» та «Брат-2».

Нового стилю музики ми не вигадали, тому говорити про нашу нішевість складно. Якщо дивитися в розрізі протиставлення масовості – ми за таким не женемося. У нас немає якогось протесту щодо маскульту. Просто прагнемо зібрати свою аудиторію, і якщо вона буде великою, то ми тільки за.
Навіть найгеніальніші музиканти, буває, роблять свої найкращі треки з трьох нот.
Про тур по Європі
Оксана Бризгалова, фронтвумен

BRAII менше двох років від «народження», а ми вже втретє їдемо з концертами до Європи. І це щоразу однаково складно. Ти маєш відправити тисячу і один лист та бути готовим, що коефіцієнт відповідей буде зовсім не таким, як хотілося б. Але радує, що починає з'являтися пул людей, які на нас чекають.

Цьогоріч ми об'їхали 17 міст за 23 дні. Концерти були майже щодня, а невеличку перерву мали лише у Відні. У Києві зіграємо наприкінці туру в арт-клубі Closer 7 грудня. Слухачі якраз мали місяць, щоб перетравити наш новий альбом перед концертом.

Не знаю, як саме нам вдається жити в такому темпі, але точно знаю, заради чого. Адже подорожувати і при цьому грати свою музику – це такий кайф. Це стільки емоцій, нових знайомств і драйву!

Мені важливо наповнювати пісні сенсом, а не набором слів, що можна доповнити красивими кадрами.

Я намагалася проаналізувати і зробити висновки щодо всього, що ми пережили в турі. Робити висновки щодо нашого туру ще зарано, та й складно. Одне знаю точно: він був наповнений рок-н-рольним безладом і драйвом, який близький нашому нутру. Життя на колесах, строката публіка, розмаїття майданчиків для виступів, віддача слухача, багато сміху та вина, дикий недосип – наш тур поєднав такі різні та одночасно круті й привабливі елементи.

Завдяки туру кожний із нас відкрив у собі нове. А також ми краще вивчили одне одного, що допомогло нам вийти на новий рівень взаєморозуміння на сцені та поза нею.

Ми багато експерементували в турі, немов руйнуючи стереотипи у своїх головах. Тестували, як далеко ми можемо зайти у сміливості своїх перформансів, вивчали, що змушує публіку входити разом з нами в якийсь гіпнотичній грув.
Незручності, страхи, підвальні андеграудні клуби з їх затхлим смородом, вписки у дешеві квартири, відсутність побутового комфорту, що було невід'ємною частиною рок-туру – все це не мало ніякого значення для нас. Це є ціною, яку ми платимо за повні зали, любов прихильників і музику, в якій ми залишаємося собі вірними. Та й чи не заради цього ми підлітками мріяли стати рок-музикантами?
І наостанок – трохи рефлексій та спогадів від учасників гурту BRAII щодо «відкатаного» туру по Європі...
Олексій Кривошеєв, бас-гітарист, саунд-продюсер
«Що мене дивувало, то це те, як щовечора перевтілюються місця, до яких ми приїжджали грати.

Адже насправді далеко не кожному доводилося бачити клуб до його відкриття. Ти приїжджаєш у холодне, напівтемне місце, яке іноді пахне сирістю та вчорашнім перегаром. А вже ввечері виходиш із нього – розігрітого, шумного, просоченого гітарним звуком, наповненого твоїми новими знайомими та їхніми історіями. Дуже дивно спостерігати, як найрізніші місця оживають, стаючи затишними. І щодня це повторюється знову. У цьому є частина магії туру, напевно».
Слава Лось, барабанщик
«Мені запам'яталося завершення концерту в Клужі. Ми виконуємо останню пісню, я "ввалюю", і через пасма волосся, що закривали мені обличчя, бачу, як патлатий хлопець біля сцени ковбаситься під фінальний біт "Weirdo", провокуючи грати ще гучніше. Напруга зростає, від звуку тарілок з вух ледь не бризкає кров, звучить останній гучний акорд... І тут Микита, наш звукач, з розбігу залітає в барабанну установку і розносить її вщент. На сцені тоді творився постапокаліпсис, але, на щастя, моє пиво не перевернулося».
Андрій Шулаков, гітарист
(вихоплюючи з пам'яті спогади про тур)
«Намагаєшся поспати, хочеться кави і курити. Перед саундчеком Narayan.. навіщо ми взяли цей комбік? Дуже красиве місто. Поганий клуб. Окей, наступна «Slipping». Який взагалі сьогодні день? О, новий трек-лист! У горах гарно, але я все проспав».
Baha Werner, менеджер

«Пристрасні очікування гурту щодо виступу в Марселі були зруйновані одразу після знайомства з містом. За архітектурною величчю і шляхетністю будівель ховався натовп вуличних заворушень, пульсуюча аморальність та бордельна антисанітарія. Це місто одночасно спокушало та руйнувало нас зсередини. Раптово опинившись тут, не варто вестися на красу портових заходів. Зачекайте на сутінки, коли темна сторона міста відкриває ворота на цвинтар надій. Адже Марсель – це місто зруйнованих ілюзій!».
Нікіта Мекалін, звукорежисер

«Тепла машина, пасок безпеки, вiкно-телевiзор, AirPods, шлях вздовж ліній, промені сонця, їжа на узбіччях, сміх, червоні ліхтарі, великі міста, маленькі міста, багато речей, дроти, звук, "Нараян", втома, роздратованість, пиво+кола, трохи сну, ще трохи сну, холодна машина, вікно-телевізор, узбіччя, звук, сон… Таким був наш тур».
Слухати альбом
Фотографи: Саша Острогляд, Olesya Parfenyuk, Ricards Zalmesz, Anita Andrzejczak

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: