Cпецпроекти

Як пісні стають популярними і чому деякі неможливо викинути із голови?


Раніше ми провели наукове дослідження і дізналися, чому в нас бігають мурашки по шкірі від улюблених треків. І від неулюблених також. Але що відбувається з нашим мозком, коли туди потрапляє якийсь дурнуватий приспів і не покидає? Чому ми іноді не можемо згадати ім’я сусіда, але пам’ятаємо ті декілька слів, абсолютно позбавлених сенсу? І як «викинути» пісню з голови?

Вчені називають це «вушними черв’яками». Чесно, не зовсім впевнені, що саме так, але в англійській науковій літературі рядки, які засіли в голові, називають «earworms». Здається, вушний черв’як — чудово звучить. У Лондонському університеті Голдсміт навіть є однойменний проєкт, який досліджує цей феномен. За їхніми підрахунками, приблизно 90% опитуваних безсилі перед деякими піснями, які не можуть викинути з голови. Логічно, що люди, які слухають більше музики, більш схильні до такої напасті.

Це питання з 1999-го року досліджує Джеймс Келларіс, професор маркетингу Університету Цинциннаті. За ним закріпилося прізвисько Доктор Вушний Черв’як. Погодьтеся, Dr. Earworm звучить не так шанобливо.

Дослідження Келларіса відрізняються від звичного алгоритму, коли вчений цікавиться якимось питанням, а потім намагається щось довести чи спростувати. Джеймс займався музикою, а потім йому стало цікаво, чому деякі пісні нав’язливо грають у голові, і ми не можемо їх забути. Тому що ми думаємо, як же їх викинути з голови і, як говорив класик, «а воно ж ще дужче...» затримується у свідомості.

Поставивши перед собою запитання про вушних черв’яків, Келларіс почав проводити дослідження, став науковцем, а згодом отримав і професорський ступінь з маркетингу. Але, наскільки це не здавалося б іронічним, сам пан Келларіс ще не зрозумів, чому і звідки з’являються вушні черв’яки. У його перших опитуваннях, проведених майже 20 років тому, один з респондентів заявив, що у нього у свідомості застрягла пісня ще з 1978-го року! Після цих відомостей, розуміємо, що приспів з пісні Ірини Білик «Так просто, пам-пам-па-пам», який засів у голові, не такий і страшний випадок.

На щастя, Джеймс Келларіс – не єдиний вчений, який цікавиться цією темою. Так, доктор Вікі Вільямсон з вищезгаданого Лондонського університету Голдсміт проводила опитування разом з радіопрограмою ВВС Breakfast Show, беручи інформацію з власного сайту. Слухачів просили назвати пісні, які не виходять з голови, за можливості пояснити, де і коли вони її чули востаннє чи вперше.

Нам здається, що результати цього дослідження могли дещо засмутити Джеймса Келларіса. Оскільки він прийшов у світ науки, щоб зрозуміти, як маркетологам чи музикантам вдається створювати пісні, проти яких людина безсила. Але результати опитування понад 2 500 осіб показують, що питання вушних черв’яків дуже індивідуальне. Пісні, названі слухачами, практично не повторювалися, на понад тисячу треків лише 6 пісень згадали більше, ніж один раз. Це десь 0.6% від усіх композицій. У головах людей застрягають зовсім різні пісні, без будь-якої закономірності. Тобто, писати і навмисно намагатися створити вушного черв’яка — ідея не дуже, а ймовірність успіху невелика.

Ми ще пам’ятаємо випадок, коли людина час від часу згадувала  пісню з 1978-го року, але найчастіше вушними черв’яками стають щойно послухані композиції. Це підтверджують і результати дослідження Вільямсон, де більшість нав’язливих пісень були новими. Окрім цього, повторюваність пісні підвищує її шанси на вірусність.

А старі пісні можуть виринати з підсвідомості через тригери, які супроводжували прослуховування. Або навіть через візуальні образи. Вчені не бачать нічого дивного в тому, що неочікувано вушним черв’яком може стати щось на кшталт «Надії є» українського гурту Mad Heads, навіть якщо ви ніколи не слухали і не любили цей трек та не чули його останнім часом. Викликати його в пам’яті може всього-на-всього будь-який напис «Надія», що потрапить вам на очі. Вільямсон вважає, що феномен вушного черв’яка є частиною мимовільної пам’яті. Ця частина мозку відповідає за бажання фастфуду, коли нам на очі потрапляє бургер у кліпі чи картопля фрі на бігборді.

Буває навіть таке, що людина згадує пісню й опісля не може викинути її з голови без усвідомлення, а які саме спогади викликали цю пісню з потойбічного світу забутих композицій. Але викинути її з голови від цього легше не стає.

Втім, є більш страшна закономірність, що пов’язана з такими піснями. Вчена запевняє, що пісні можуть ставати відповідниками певних емоцій. На підтвердження своїх слів вона приводить результати опитування однієї слухачки, яка почула колись пісню під час випускних екзаменів. А тепер цей трек починає грати в неї в голові в будь-якій стресовій ситуації. А ви маєте пісні, які з’являються нізвідки під час певних переживань?

Зв’язок між психічним станом і повторюваністю треків вивчала й інша група вчених з проєкту «Earworm» Лондонського університету Голдсміт. Вони навіть дослідили, що такому феномену більш піддатливі люди з психічними розладами, наприклад, з неврозами.

Але головною метою дослідження був не пошук зв’язку між піснями і психічними розладами. Вчені намагалися віднайти те місце, де саме «засідає» пісня. Вони вивчали зв’язок між частотою повторення пісень у голові людини і змінами частин мозку, пов’язаних зі сприйняттям звукової інформації. В експерименті взяло участь 44 людини обох статей у віці від 25 до 70 років. Жоден з них не був професійним музикантом.

За допомогою томографа були встановлені частота, тривалість і поява неприємних відчуттів від нав’язливих мелодій. При цьому дослідники також з’ясували, який спосіб життя ведуть респонденти, яку музику слухають, чи мають улюблені музичні стилі тощо. Після томографії їх обстежили за допомогою МРТ, щоб виявити можливі відмінності в структурі мозку.

І вчені таки їх знайшли! На їхню думку, саме такі відмінності і можуть вказувати на появу вушних черв’яків. Але маркетологи та музиканти можуть не вчитуватися прискіпливо в текст, мріючи дізнатися секрет набридлового хіта.

Виявилося, що в людей, які часто страждають від нав’язливих мелодій, кора великих півкуль у скроневій частині (в районі звивини Герша) більш тонка. Така ж особливість спостерігається і в правій нижній лобовій звивині. Обидві ці частини головного мозку якраз і відповідають за обробку звуків. Цікаво, що професійні музиканти в цих місцях навпаки мають потовщення.

Ці частини мозку виконують «гальмівну» функцію в обробці звуків і, на думку вчених, здатні придушити раптові прояви активності інших частин. Відповідно, чим тонше кора в цих частинах мозку, тим слабший контроль. Отже, музика в голові знову починає грати сама по собі.

Інший експерт, Даніел Левітін, з монреальського Університету МакГілл, вважає, що «вушні черв’яки» можуть бути обумовлені історією еволюції людини. Відомо, що писемність з’явилася близько 5 000 років тому. Але люди живуть на планеті набагато довше. Тому протягом багатьох тисячоліть люди використовували пісні — слова, покладені на музику, для запам’ятовування потрібної інформації. За цією теорією, запам’ятовування пісень могло б відігравати вирішальну роль у виживанні людини.

Якщо вас протягом усього тексту турбувало запитання, як вберегтися від цього вірусу, то не хвилюйтеся: вчені мають декілька порад, які можуть вас врятувати. Варто пам’ятати, що це певна мозкова активність, тому викинути пісню з голови можна, «напруживши» мозок певними завданнями. Про обмеженість багатофунціональності мозку ми писали раніше, пояснюючи, чому люди можуть забувати, що хотіли сказати.

Також вчені радять спробувати побороти пісню «її ж зброєю» та навмисно в голові прокручувати приспів навпаки або не повністю. Від себе ми ще можемо порекомендувати згадувати пісні видатних українських музикантів, які перетягнуть увагу на себе. Повторювати постійно українські пісні все ж таки приємніше. Можна скористатися нашим списком 10 ненайвідоміших українських артистів, які сьогодні очолювали б чарти.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ Як фонова музика впливає на продуктивність

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь
 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: