Cпецпроекти

Ситуація з бездомними в Україні: скільки їх і хто їм допомагає


Я живу неподалік від метро. Біля нього доволі багато бездомних, причому «постійних»: бачу їх ледве не щодня. Один з них напрочуд схожий на засновника сумнозвісної секти Чарльза Менсона «Сім’я» – невисокий, з нечісаною густою бородою та пронизливими чорними очима. Незалежно від пори року він ходить у куртці незрозумілого кольору, заляпаних чорних штанах та черевиках, що, здається, от-от розпадуться навпіл, як гнилий волоський горіх. 

Другий – значно охайніший, навіть має кілька кепок, які регулярно змінює. Він зазвичай сидить на стільчику і просить гроші – мовчки витягує руку з пакетом. Цей бездомний страждає від якоїсь хвороби: він судомно рухає всіма частинами тіла, неприродно вигинає голову та не може нормально ходити через постійний хаотичний рух кінцівок. Коли він іде, від нього майже всі сахаються: він може необережно зачепити рукою у своєму вічному пританцьовуванні.

Я не знаю, як обидва з них опинилися на вулиці (а можливо, один з цих персонажів навіть має домівку), не знаю, від яких хвороб та інших проблем вони страждають та що загалом думають про світоустрій. Якщо чесно, і боюся обидвох. З дитинства мені торочили, що бездомні – агресивні, розносять всілякі хвороби та крадуть гроші. Особистий досвід спілкування з ними теж не найкрутіший. Якось п’яний зі зламаним носом та кров’ю на обличчі обізвав мене бидлом через те, що я не дала йому грошей. Іншого разу мене намагалися обікрасти, а ще колись декілька бездомних нав’язливо ледве не вимагали гроші. 

Щодня бачу їх не лише біля будинку, а й біля вокзалу, коли йду на роботу. У них червоні обвітрені обличчя, згрубілі руки з чорними смужками бруду під нігтями. Деякі з них п’яні та лаються між собою. Жінки – худі, всі в синцях, з розпухлими від сліз та алкоголю обличчями – теж лаються і плачуть одночасно. Хтось сидить біля виходу з метро, поклавши поруч шапку. Хтось лежить, не подаючи ознак життя. Усі просто проходять повз. І я, на свій величезний сором, теж.

Незважаючи на власні страхи перед бездомними, мені їх шкода. І довгий час це співчуття було непродуктивне. Саме по собі воно  аж ніяк не врятує людей, які опинилися на вулиці. Тож починаю з того, що пишу про них. Привернення уваги до проблеми – це мій перший крок  заради покращення життя тих, хто не має дому.

Кого можна називати бездомним?

Дати визначення поняттю «бездомна людина» теж непросто. Такими прийнято називати людей, які зовсім не мають житла чи притулку. Але є й інші тлумачення слова «бездомний»: кочовий (про спосіб життя); який не має сім’ї, самотній. Зазвичай бездомними вважають усіх, хто риється в смітниках, носить забруднений одяг – до таких людей зазвичай вживають епітет «маргінальні». Але багато з них насправді мають де жити. Причини, з яких вони рідко бувають чи зовсім не бувають вдома, різні: у деяких схильність до волоцюзтва, когось додому просто не пускають родичі. Колега розповідала, що в під’їзді її будинку постійно ночував охайний чоловік: він мав облаштоване спальне місце й стверджував, що родичі вдома його сильно гноблять, тож йому затишніше тут. Його кілька разів виганяли, проте він повертався. Не шумів, не заважав, не смітив, просто спав і все. Фактично чоловіка можна називати бездомним, хоча він і має власне житло. 

У цьому матеріалі під поняттям «бездомний» ми маємо на увазі людину, яка вимушена мешкати на вулиці, бо не має квартири/дому або з якихось причин не може жити там, де прописана.

Скільки бездомних в Україні?

Точної кількості не можуть назвати навіть державні установи. У 2016 році голова Управління зі справ людей похилого віку та соцпослуг Мінсоцполітики Оксана Суліма заявила, що приблизно 16 тисяч осіб в Україні не мають постійного житла. За іншими джерелами, житла в Україні кілька років тому не мало 30 тисяч.  Президент об’єднання громадян «Народна допомога» Іван Ковалишин оголошував інші цифри. За його словами, бездомних в Україні набагато більше: близько 175-200 тисяч людей. 

Підрахувати всіх бездомних у країні точно неможливо, хоча деяку статистику вести все ж можна. Існують різні державні та соціальні установи, які допомагають людям у скрутних умовах. Саме вони можуть підраховувати, скільки безпритульних щомісяця, наприклад, приходять обідати чи помитися, скільки їх зазвичай у найбільших місцях скупчення (вокзали, станції метро, ринки, покинуті будівлі тощо). На ці цифри й спирається офіційна статистика. Проте, звісно, точні підрахунки ми, напевно, не дізнаємося ніколи. А про проблему можна судити принаймні з кількості бездомних, яких ми щодня бачимо на вулицях.

З яких причин стають бездомними?

Найбільше ризикують залишитися без житла такі групи осіб: 

  • ті, хто перебуває у в’язницях, інтернатах, центрах реабілітації, армії;
  • ті, хто не має документів, роботи і/або витрачає більше половини всіх коштів на оренду житла;
  • люди, які зазнають насильства в родині;
  • ті, хто проживає в зонах стихійних лих (місцевостях, де урагани, повені, землетруси – не рідкість);
  • ті, хто проживає в зоні воєнних дій;
  • алкоголіки і наркозалежні;
  • люди з фізичними чи психічними вадами/розладами;
  • діти та пенсіонери, які не мають змоги самостійно утримувати житло.

Передбачувано, у групах ризику – незахищені групи населення та люди, які страждають від залежностей. При цьому шанси опинитися на вулиці насправді є у всіх – від дідуся, якого дорослі онуки мріють скоріше позбутися, до бізнесвумен. У останньої, звісно, ці шанси набагато нижчі, але на 100% не застрахований ніхто.

Чому бездомним важко допомагати?

Співчувати цим людям важко. На відміну від худих кошенят з величезними очима або хворих дітей з поголеною головою, люди без постійного місця проживання здебільшого справляють зовсім інше враження. Давно немиті, з довгим нечісаним волоссям, у подертому брудному одязі, вони розповсюджують неприємний запах та викликають в інших лише відразу. 

Бездомним, які лежать на вулиці і не ворушаться, рідко викликають швидку: люди одразу ставлять ярлик «напідпитку» та поспішають пройти повз. Та й з викликом швидкої теж проблеми: скоріш за все, спочатку просять перевірити пульс, бо зайвий раз виїжджати до просто п’яної людини навряд чи будуть. А серед тих, хто все ж пошкодував тіло без ознак життя, не так багато охочих його торкатися. Через байдужість перехожих та ігнорування працівників швидкої допомоги  на вулицях помирають сотні або навіть тисячі людей щорічно. Деякі з них навіть не бездомні: їм просто стало зле на вулиці. Але чисто одягненій людині допомагатимуть більш охоче, тож бездомних зазвичай у такій ситуації помирає більше.

Існує стереотип: «вони самі винуваті». У деяких випадках це правда: люди із залежністю втрачають роботу і постійний заробіток відповідно, продають усе аж до нерухомості, щоб знайти гроші на алкоголь чи наркотики. Але, як ми вже казали, не застрахований ніхто, і кожну ситуацію варто розглядати окремо. На вулиці залишаються й доволі успішні в минулому люди, які потребують допомоги. На жаль, вони не завжди її отримують.

Хто і як допомагає бездомним в Україні?

У нашій країні діє Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей». Формулювання у ньому досить обширне: «Бездомні громадяни і безпритульні діти мають право на повагу до їхньої гідності, охорону здоров’я, соціальний захист, правову допомогу, звернення відповідно до законодавства із заявами та скаргами до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, отримання інформації про свої права та обов’язки». 

Фактично бездомні можуть звертатися до спеціалізованих закладів, створених органами місцевого самоврядування та виконавчої влади, з питаннями щодо документів та різних видів допомоги – забезпечення їжею, ліками тощо.

Працюють такі заклади для бездомних:

– будинок нічного перебування – заклад соціального захисту;

– центр реінтеграції;

– соціальний готель з окремими номерами (кімнатами). Щоправда, розміщення та проживання в ньому платне, тож гроші повинна вносити або сама бездомна людина, або інша фізична чи юридична особа.

Для безпритульних дітей:

– притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх (для дітей від 3 до 18 років);

– центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах неповнолітніх. 

Є також волонтерські організації та окремі люди, які допомагають бездомним. Одним з найцікавіших серед таких українських проєктів є «Сука-жизнь». 

Усе починалося з Інстаграму: туди засновник проєкту викладав світлини бездомних з «чорнушними» підписами. Як він зізнається сам, йому нерідко закидали песимістичний погляд на світ. Проте ігнорувати те, що відбувається, хлопець не міг. Згодом він зрозумів: від ведення соцмереж час переходити до справи й допомагати тим, чиї світлини він регулярно викладає.

Від автора проєкту:

«Про проблему бездомних я вперше задумався у 10 років. А зрозумів, що можу їм допомагати, після року роботи над проєктом. Тоді я допоміг першій людині – це був Олександр Миколайович, я відправив його додому. Взагалі усвідомив, що можу це робити коли почав спілкуватися з бездомними. Вперше зустрів біля церкви побитого бездомного. Спитав у нього, що він тут робить, думав, що хоче зайти до церкви. А він відповів, що вже не вірить ні в Бога, ні в диявола після такого життя. Ми поговорили мало, але тоді вже я зрозумів: цим людям потрібно не так багато. Вони просто хочуть, щоб до них ставились як до людей. Для них важливо, щоб їм купували їсти – так вони розуміють, що комусь потрібно.

Свого часу зрозумів, що справляюсь і можу навіть за свої гроші допомагати хоча б кільком людям на місяць. Далі почали підключатися інші люди – давали гроші, продукти.

Для мене здається очевидним, чому потрібно допомагати бездомним: бо у нас в країні цього майже ніхто не робить. Звісно, є окремі організації та люди, які допомагають, проте цієї допомоги недостатньо. Бездомних набагато більше

Десь 50% людей стають бездомними, бо переїжджають до іншого міста. Багато бездомних, з якими я спілкувався, були не місцевими. Люди приїжджають у велике місто в пошуках роботи, їх іноді обманюють або вони цю роботу втрачають. Так і опиняються на вулиці – без грошей, житла, іноді без документів. Відсотків 30 – проблеми з родиною: люди тікають з неблагополучних родин. І останні 20% – це жертви шахрайства, проблеми на кшталт виселили з квартири тощо. 

Великий відсоток бездомних – це люди, які не мали власного житла після повернення з в’язниці чи після виходу з інтернату. Держава не завжди надає житло колишнім інтернатівцям, наприклад. До того ж, вони не навчені жити й опиняються на вулиці без скілів виживання. Крім того, багато людей з алко- і наркозалежністю не можуть зібратися. Бездомність – це результат цієї залежності.

Не треба давати гроші бездомним. Це вчинок, який більшість вважає добрим, та гроші не вирішують їхніх проблем. А основна проблема – в тому, що вони не вміють жити, розбиратися з труднощами, через що їх викидає на узбіччя. 

Не варто викликати поліцію, якщо бездомний у холод хоче переночувати, наприклад, у під’їзді. Його не повезуть до притулку, просто виженуть на вулицю, на холод. Можуть ще й побити.

Допомогти можна так: давати їжу, теплий одяг, навіть просто поговорити про життя, підтримати, побути з людиною. Для них це вкрай важливо.

Зараз держава, на мою думку, не має можливості значно скоротити кількість бездомних (допомогти їм з житлом тощо). Але починати точно треба, треба рухатися в цьому напрямку. У багатьох європейських країнах, що розвиваються, все починається з маленьких ініціатив окремих людей. Я можу допомагати, мені вдається – я це роблю і буду продовжувати. Хочу просунути проєкт, щоб співпрацювати з державою і допомагати вже на іншому рівні. Вважаю, що звичайні люди можуть також долучатися і допомагати, і ситуація вже змінюватиметься на краще».

Від нас

Ми не змогли залишитися осторонь цього проєкту. Тож з радістю повідомляємо, що відсьогодні ми співпрацюємо та підтримуємо проєкт «Сука-жизнь». На bit.ua виходитимуть історії про людей, які з різних причин опинилися на вулиці та гайди з правильної допомоги бездомним (так, допомога може бути й неправильною). Про допомогу іноді розказуватиме сам засновник проєкту, який займається цим вже кілька років.

Від себе додам: я відносно нещодавно спостерігаю за інстаграмом «Сука-жизнь», і він зачепив мене з перших світлин та перших історій. А плакати змусило усвідомлення того, що автор проєкту справді бачить у бездомних людях – звичайних людей, яким у житті так сильно не пощастило. На жаль, саме людяності у ставленні до безпритульних нашому суспільству продовжує бракувати. Ми віримо, що все може змінитися на краще. І щиро хочемо цьому посприяти.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь
 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: